Від долини до долини, з пагорбу на пагорб

Від Гальштату до Кульма

Уявімо собі, що ми з вами знаходимося десь так за 600 років до нашої ери, на берегах Гальштатського озера. Знаходимося на протилежному березі, звідки прекрасно бачимо гору, в яку вже пару століть як врізаються нові соляні копальні, бачимо початок заглибини між сусідніми горами, яка сама є піднятою над озером. Нам важко побачити людей на такій відстані, важко угледіти їх за деревами та перепадами рельєфу в тій заглибині. Але ми відчуваємо їх присутність: звідти підіймаються дими від вогнищ, і ледве чутно доноситься епізодичне покрикування, наче хтось віддає команди, та час від часу звідти доноситься гавкіт чийогось собаки. Десь там, у тій вузькій долині, що піднята над рівнем озера метрів на 300, зараз в розпалі звичайний “робочий день”. А ще далі, де починає зростати гора, яку два з половиною тисячоліття по тому називатимуть Plassen, ледве видно як на схилі купчаться житла людей. Тих самих, які прямо зараз працюють: більшість в копальнях, а деякі на поверхні, яких ми власне ледве чуємо.

Але вже час прощатися з цим озером та зі спільнотою соледобувачів за ним. Час рухатися в східному напрямку. Отже, вирушаємо: проминаємо невелику, дуже зелену долину (навігатор зразка 21-го століття нам повідомляє, що ми вже мандруємо Штирією), і пройшовши між “воротами”, які роблять два гірських хребти, опиняємося в більшій, доволі довгій та вузькій долині, посеред якої тече річка. Перед нами простягається долина Еннсталь, яку формує, відповідно, річка Еннс. І погляд швидко зауважує пагорб, що здіймається просто посеред цієї долини. Це Kulm: він невисокий, довгастий, і складається наче з двох рівнів. Такий своєю формою точно напрошується на побудову на ньому укріпленого поселення гальштатської доби. І ми з вами не помилилися: поселення на пагорбі тоді, в 600-му році до н.е. дійсно існує.

Селище те є вже доволі старим. Воно виникло принаймні за 1200 років до нашої ери, встигло свого часу побачити поступову зміну культур та відчути легкий “вітерець” культурного впливу з південного сходу. Тепер, в часи Залізної доби, воно домінує в Еннсталі (хоча сама долина все ж доволі довга, і нам поки що не дуже зрозуміло які ще є “домінанти” за двома її вигинами, в тій її частині, що ближче до Адмонту, і яку з Кульма взагалі ніяк не видно). І воно явно контролює один з “соляних шляхів”, а саме той, що веде від копалень над Гальштатом і до спільнот, що мешкають вже на півдні Штирії, недалеко від берегів Мури та Драви. А людям, що живуть над цими двома річками, ніяк не можна стояти осторонь торгівлі з таким заманливим Подунав’ям.

Ця невеличка, хоча і важлива спільнота, що “сиділа” на торговельному шляху, як можна очікувати, накопичила у своїх похованнях трохи різних статусних речей, які вже в наш час встигли зауважити археологи. А щодо вищезгаданого легкого “південно-східного” впливу – ні, не було у них нічого такого “степового”. Ніяких там специфічних псалій, жодних натяків на “звіриний стиль”, й так далі: цей вплив був значно ближчим географічно. За результатами археологічних розкопок видно, що частину кераміки жителі Кульма в часи найбільшого підйому Гальштатської культури з якихось причин привозили аж з долини річки Sulm (а це вже практично сучасне австро-словенське пограниччя, до якого в цій уявній мандрівці ми ще дістанемося). В той час як різні металеві вироби у них походили скоріше з сусідньої долини, яку ми з вами тільки що проминули без зупинок, і яка лежить якраз між Еннсталем та Гальштатським озером.

Отже, наразі можна стверджувати, що був це такий собі локальний торговельний “хаб”, дещо “піднятий” над долиною. Але на цьому наші сучасні знання про спільноту жителів пагорбу Кульм часів Гальштатської доби, власне, і закінчуються. Чому ж так ? Бо ще не було проведено достатньої кількості досліджень на тому місці, ще було доволі мало розкопок. Деякі давні та дуже цінні поховання навіть було випадково знищено під час будівництва локальної дороги. Так що, на цьому місці, схоже, головні відкриття ще попереду. Є сподівання, що це станеться в наступні роки, і археологи нас ще порадують цікавими новинами (якщо, звісно, відповідні державні органи Австрії, які визначають пріоритетність фінансування подібних досліджень не підведуть).

В гостях у справжніх “зірок”

Тим часом наш з вами шлях лежить далі на схід Еннсталем, а потім різко південь довгим вузьким проходом між горами, що робить річка Pölsbach. І через якийсь час ми опиняємося в наступній великій та довгій-довгій долині. Це Oberes Murtal, Верхня Мурталь – долина, яку формує річка Мура в своїй ще “альпійській” частині, поки вона тече на північний схід. І в цій великій долині нас перш за все цікавить так званий Aichfeld. На сучасній карті це низина, що розкинулася приблизно між селищем Pöls та містами Judenburg і Knittelfeld.

Входячи чи вїджаючи до Айхфельда, ми обов’язково зауважимо пагорб праворуч. Він здаватиметься трохи “самостійним”, наче відрізаним від ближніх гір, та чимось подібним до Кульма. Тільки він вищий та значно довший, і річка Мура омиває його протилежний від нас, південний схил. Сучасна назва цього пагорбу: Falkenberg. І десь там під його південно-східними схилами, які виходять на Strettweg (колись окреме селище, а зараз околиця Юденбурга) і було ще в 1851 роціФердинанд Пфеффер, селянин зі Стретвегу, під час вспахування свого поля у вересні 1851 року випадково натрапив на скупчення великих каменів під землею. А між камінням виднілися різні бронзові та залізні предмети. Неважко здогадатися, що ні про вік, ні про цінність знайдених предметів Фердинанд жодної уяви не мав, але декілька тижнів зберігав знахідки у себе, про всяк випадок. Аж поки про них не довідався місцевий капелан Вільгельм Декрініс, який, побачивши знайдене, вийшов на контакт зі своїм знайомим, професором церковної історії Маттіасом Робічем, який працював в університеті Граца.
Навесні 1852 року все, що було знайдено в полі нарешті потрапило до рук Маттіаса. А вже в серпні , на тому самому полі Фердинанда було організовано розкопки. І стало зрозуміло, що тоді, минулого року, плуг випадково вскрив поховальну камеру, що ховалася під давно вже зрівняним з землею курганом. З тієї камери дістали ще більше бронзових фігурок, коліщатка, всяку-різну кераміку та інші цікаві предмети. А набір фігурок з коліщатками наштовхнув на думку, що це мусив би бути єдиний предмет, у вигляді візка з центральною фігурою та декількома меншими навколо неї. А далі було багато спроб складання, розбирання і складання трохи інакшим способом, які розпочав Маттіас Робіч, а за ним продовжували інші дослідники 19-го та 20-го століть. Були і реставраційних роботи, а потім і усунення шкоди, яку заподіяли реставратори, вже групами наступних реставраторів. Такі “експерименти” над возиком продовжувалися практично до початку поточного століття., в одному з випадково розкопаних “князівських” або “вождівських” поховань було знайдено той самий знаменитий на цілий світ “культовий візок”. Той, який в наш час є просто однією з візуальних “візитівок” цілої Гальштатської культури.

Якраз тоді, коли ми мандруємо, приблизно за 600 років до нової ери в південно-східній частині Фалькенберга існує чимале поселення. Розкинулося воно на площі близько 60 гектарів, і в ньому мешкає від 3 до 4 тисяч людей. Це черговий “регіональний центр”, політична влада якого розповсюджується принаймні на цілу долину. Його еліта доволі багата, а його майстри – надзвичайно талановиті. Так, вони займаються доволі “банальними” речами на кшталт всілякої ужиткової залізної металургії, і не дуже банальними: наприклад, виробництвом скляного посуду. Разом з тим вони здатні створювати й справжні шедеври: за декілька десятиріч до наших з вами мандрів вони вже ретельно скомпонували з багатьох, попередньо відлитих з бронзи частин “транспортного засобу” та фігурок його “пасажирів” вищезгаданий візок. Відслуживши якийсь час в якості незамінного для різних обрядів предмету, цей візок близько 600 року до н.е. мусить все ж йти під землю. Очевидно, вслід за своїм померлим власником, далеко не останньою людиною в спільноті, що живе на тодішньому Фалькенберзі.

Тим часом низині під пагорбом, протягом останніх років 200, під час яких безперервно існує поселення, виростає 5 курганних некрополів. А на додаток до них ще декілька менших місць для поховань. Отже, куди з пагорбу не подивись: хоча на північ чи на схід, хоч на південь, на обидва береги Мури, всюди видно цю “пам’ять про предків”, і видно, що предки були славні. В тих “північних” некрополях виділяється своїми розмірами один курган: його зацінять дослідники 21-го століття, які “задетектять” його залишки між давно розпаханих полів, і які визнають таким, що має чи не найбільшу поховальну камеру між усіма курганами Гальштатської доби в цілому Східно-альпійському регіоні. А від часу нашої з вами подорожі мине років 700, і той курган, вже в часи розквіту Римської імперії, знову слугуватиме людям чітким орієнтиром: ваші померлі теж мусять навічно залишитися тут, саме в цьому горбочку. І та ж сама історія з похованнями прямо в цьому кургані повториться вже в Ранньому Середньовіччі, у 8-9 століттях.

Загалом, ця частина долини Мурталь видається заселеною наче по периметру: всередині, в низині крім некрополів та сільськогосподарських угідь з окремими “фермерськими” будівлями по обох берегах річки Мури, схоже, нічого більше і немає. Проте на пагорбах – буквально селище за селищем. Крім найбільшого, того що на Фалькенберзі, їх, вже менших за розміром (площі більшості з них коливаються в межах 5 – 25 гектарів), сучасні дослідники за допомогою проведеного LiDAR-сканування бачать ще принаймні 8 одиниць. 

Зважаючи на всі суму матеріальних знахідок, що було зроблено в долині від середини 19-го століття і по наш час, можна сміливо стверджувати: тут перетиналися два торговельні маршрути. Один, що вів з південного сходу, звідти, куди пролягатиме наш з вами подальший шлях. А другий йшов з Північної Італії, з рівнини, яку контролювали венети, а за ними і з Падани, в якій вже був відчутний етруський вплив. Об’єднавшись під пагорбом Фалькенберг, ці два маршрути єдиним потоком спрямовувалися в бік Гальштату. Тим самим шляхом, який ми з вами вже подолали, щоби дістатися звідти до Oberes Murtal.

Варто розуміти, що більш ґрунтовні та системні дослідження Фалькенбергу з його околицями, пошук як нових поселень на ближніх пагорбах, так і курганних поховань біля них розпочалися лише у 2012 році. Тому варто сподіватися на нові знахідки в недалекому майбутньому, і разом з ними на подальше уточнення картини життя цілої гальштатської спільноти в Мурталі.

До цієї долини ми з вами ще не раз повернемося в наступних історіях. Адже далі вона гратиме свою потужну роль в Східно-альпійському Середньовіччі. Настане час і тут, як і в сусідніх долинах, відбуватиметься спочатку процес досить швидкої слов’янізації, а потім більш розтягнутої в часі деслов’янізації. Саме з навколишніх пагорбів вийде династія Еппенштайнів, Карантанських герцогів та патріархів Аквілеї 11-го століття. Саме тут, на перехресті торговельних маршрутів виникне середньовічний маркт, місто з дуже промовистою назвою: Юденбург. І саме над Юденбургом збудує один зі своїх замків (за який потім і поплатиться тимчасово власною свободою) широко відомий в 13-му столітті мінезингер та лицар-забіяка Ульрік Ліхтенштайн. Все це, безумовно, буде розібрано, в майбутніх матеріалах, час яких ще прийде.

Високі гори залишаються позаду

Подальший наш з вами шлях пролягає у південно-східному напрямку, черговим природним проходом між горами. Поступово піднімаючись лісистими пагорбами, що витягнулися над річкою Stüblerach, пройшовши перевал Gaberl, і далі спускаючись до наступної долини вздовж Sallabach та Gradnerbach, ми з вами опиняємося зовсім в іншій реальності. Це вже не чергова вузька та довга долина між горами з “головною” річкою посередині. Тут скидається на те, що Альпи наче й закінчилися. Їхні схили все ще височать на півночі, на заході, та й на півдні знову видно доволі високі гори. А перед нами розкинулася дуже велика рівнина, яку перетинають пасма невисоких зелених пагорбів. Там перед нами, далі на схід теж “заправляє балом” річка Мура. Але в цих нових місцях вона вже ширша і виглядає наче така собі більш повільна, поважна та рівнинна річка.

Ми залишимо ліворуч річку Муру з її двома цікавими з “гальштатської” точки зору, але і досі слабо дослідженими пагорбами з поселеннями на них. В реаліях 21-го століття обидва називаються Schlossberg, і як ми розуміємо, таким назвам лише сотні років, але аж ніяк не пара тисяч. Перший височить посеред сучасного міста Graz, а другий здіймається над центром містечка Wildon, що розташоване дещо південніше. Нам треба прямо на південь, треба дістатися до невеликої річки Sulm, яка, звиваючись між пагорбів, нарешті впадає в Муру з заходу. Тут наша наступна зупинка. Це та територія, яку зараз відносять до мікрорегіону Großklein, ще може зустрічатися назва Sulmtal. Місце проживання ще однієї, доволі помітної в 8-6 століттях до н.е. спільноти, в зоні впливу якої теж перетинаються важливі торговельні маршрути: один з Гальштату, яким ми з вами подорожуємо, другий веде напряму до земель каринтійської спільноти Frög, а третій поведе на південь – ним ми з вами підемо пізніше.

Ця місцевість виглядає як декілька долин якими течуть зовсім невеликі річки, відмежовані одна від одної пасмами пагорбів. І між цими пасмами не одразу можна виділити той, який зараз має назву Burgstallkogel. Але саме на ньому розташовується найбільше в цій місцині поселення, яке деякі дослідники вважають центром влади в цілому регіоні. Приблизно на 16 гектарах, займаючи створені поколіннями його мешканців тераси на верхній частині пагорба, існує воно тут вже принаймні два з половиною століття. Не виключено, що має воно більш давню основу, але про це нам зараз, з висоти накопичених донині знань, все ще важко однозначно стверджувати. Тим не менш, нам вже відомо, що в 8-му столітті до н.е. в поселення двічі палали пожежі. Але воно швидко після цього відроджувалося. І наразі не дуже зрозуміло, чи ці пожежі мали якісь внутрішні, побутові причини, чи переживало напади недругів. Все ж географічна близькість цієї спільноти до Паннонії, до Подунав’я несла в собі більше військових ризиків, ніж у тих, краще захищених горами, кого ми з вами перед цим вже “відвідали”.

Залишається поки що загадкою чому протягом Гальштатського періоду саме це поселення, яке, можливо, було “головним” в регіоні не мало жодних укріплень, жодних оборонних валів. В той час як у всіх сусідніх менших селищах, які посіли пагорби за 5-10 кілометрів від цієї вірогідної “регіональної столиці” фортифікації були присутні. Отже, загроза ворожих нападів дійсно існувала. Хто знає, можливо мешканці тогочасного пагорбу Бургшталь знайшли якийсь інший, відмінний від побудови оборонних валів, засіб гарантування власної безпеки, який сучасні дослідники поки що не змогли розгледіти. Бо на цьому пагорбі було кого і що захищати: там концентрувалася влада, багатство й майстерність. І судячи з досі досліджених курганних поховань, початок 6-го століття до н.е. – це якраз пік багатства матеріальної культури в тому “головному” поселенні. Пік, який воно досягає якраз перед тим, як його буде з не дуже зрозумілих причин покинуто мешканцями.

А поки у нас ще 600-й рік до н.е., у мешканців Burgstallkogel ще є трохи часу щоби виробити чи накопичити, виторгувати або отримати в подарунки від інших спільнот всю ту красу, яка вже дуже скоро опиниться в черговому тамтешніх “князівських” похованнях. Саме там, під курганами, в поховальних камерах чекатимуть на наш час і знаменита бронзова маска, про яку вже йшлося в “стімпанковій”, п’ятій частині, основної історії, і захисні обладунки воїнів, і шоломи, а також чимало різних ситул та іншого бронзового посуду, кераміки, якими потім поповниться колекція археологічного музею, який розташувався в Schloss Eggenberg, в Граці.

Крім пагорбу Burgstallkogel в тому мікрорегіоні, звісно, були і інші поселення. Між ними особливо варто відмітити ті, що посідали пагорби Nestelberg також відомий як Königsberg між містечком Großklein та селищем Heimschuh, та Frauenberg над містом Leibnitz. Існувала ще пара більш “південних”, які розташовувалися прямо під сучасним кордоном Австрії та Словенії, там де Spielfeld та Bubenberg. В їхній бік, і далі на південь і проляже наша з вами подальша уявна подорож, яку буде описано в наступному додатковому матеріалі з гальштатської тематики.

Подібна подорож в наш час: на що звернути увагу

Якщо вам колись захочеться побачити всі ці пагорби особисто, і якщо це бажання співпадатиме з вашими можливостями, якщо ви дійсно бажаєте трохи відчути дух Гальштатської епохи, то вам стануть в нагоді декілька простих порад, що наведено нижче.

Пагорби Кульм в Еннсталі та Фалькенберг в Мурталі – зараз це просто лісисті пагорби, по яких можна хіба що походити лісовими стежками. Але одразу за Фалькенбергом у нас знаходиться місто Юденбург, а в ньому – “Museum Murtal: Archäologie der Region”. Музей, який коли знову відкриється, вартий відвідин: по-перше в ньому експонується точна, але разів так в 5 збільшена копія знаменитого “культового візка”, яка є більш зручною для розглядання дрібних деталей. А по-друге, саме в тому музеї можна побачити деякі зі знахідок Гальштатської доби, що трапилися археологам в Мурталі, довкола Юденбургу.

Південна же частина Штирії, на якій завершилися “мандри” в цьому матеріалі в сенсі відвідування цікавих місць в наш час є більш цікавою. Тут ніяк не можна пройти мимо не раз згаданого і в цьому, і в інших матеріалах, археологічного музею в Schloss Eggenberg, який знаходиться на околиці міста Грац, Адже саме в ньому зберігається і оригінальний варіант “культового візка”, і ще декілька знахідок з курганів під Burgstallkogel, згаданих вище, та й багато інших артефактів, повязаних з Гальштатською культурою, що прибули до цього музею з різних місць Словенії.

Містечко Großklein, в околицях якого заходиться той самий знаменитий Burgstallkogel теж варто відвідати. По-перше, в ньому є окремий невеликий Hallstattzeitliches Museum (Гальштатський музей) – увага, він зачиняється на цілий зимовий сезон. По-друге, від нього веде пара продуманих піших “гальштатських маршрутів”: визначених на карті (її можна побачити перед музеєм), які далі добре позначено вказівниками вздовж доріг та стежок. Ними і можна дійти прямо до вершини пагорба Burgstallkogel, перед тим маючи можливість роздивитися посеред ділянки лісу один з курганних некрополів (так, справжні невеликі кургани, добре помітні, метрів по 10 в діаметрі). А коли підніметеся маркованими лісовими стежками до вершини пагорбу, то на вас там чекатиме ще один приємний сюрприз: сучасна імітація декількох будівель того прадавнього поселення, навіть з ткацьким верстатом, піччю та подібними атрактивними штуками. І на додаток до всього цього ви ще просто будете вражені чудовими краєвиди з виноградниками, ближніми лісистими пагорбами та більш далекими горами – всім цим можна насолоджуватися дуже довго.