Шепіт Заздрості або контроверсійне народження “Аргонавтики”

Високі відносини двох поетичних світил

Аполлоній, якого пізніше прозвали Родоським, народився в Єгипті в першій половині 3-го століття до н.е. За одними даними – в Александрії, за іншими – в Навкратісі, грецькій колонії в дельті Нілу, яка існувала там ще принаймні з 6-го століття до н.е. Походив він з грецької родини, скоріш за все наближеної до Птолемеїв, династії грецьких володарів Єгипту, що затвердилися там після смерті Александра Македонського та розпаду його недовговічної імперії.

Як водиться, про дитинство та юність таких людей невідомо практичного нічого. Аж до того моменту, поки вони не починають робити щось таке, що назавжди залишає свій слід в Історії. Ми знаємо тільки те, що в молодості Аполлоній або став учнем Каллімаха, відомого й дуже плодовитого поета та письменника того часу, або принаймні старанно наслідував його стиль. Каллімах тоді, в першій половині 3-го століття до н.е., вважався в Александрії справжньою “зіркою”: працював наче “творчий верстат”, для знаменитої бібліотеки розробляв каталог, а в поетичних колах столичного міста був першим серед рівних.

Аполлоній, трохи попрактикувавшись в складанні власних поезій та відточивши нарешті власний стиль, подумав собі, що прийшов час для чогось справді великого, масштабного. І замахнувся він на створення епічної поеми: вирішив взяти за основу старий добрий міф про Аргонавтів і дати йому нове дихання. Так, щоби це було велично, з довгою дорогою героїв та численними пригодами на тому шляху, з різними цікавими та часом й гротескними персонажами, що зустрічаються героям, з драмами у відносинах, і просто, щоби це було гарно гарно до сліз. Як у самого Гомера.

Що ж, Аполлоній створив таку собі “демо-версію” поеми, і презентував її всім зацікавленим жителям Александрії. Найвірогідніше, це були публічні читання. Але замість схвалення отримав автор повну обструкцію. Не зрозуміла публіка Аполлонія: не оцінила ні його трудів, ні епічної історії в такому вигляді. З-поміж тих, кому не сподобалася перша версія “Аргонавтики”, був і сам Каллімах: не виключено, що він прямо в очі Аполлонію висловив все, що він думає про такий “креативний підхід” до давніх міфів.

Аполлонія це настільки зачепило, що він не зміг більше залишатися в Александрії. Покинувши місто, він знайшов собі нове пристанище на острові Родос, де й продовжував далі працювати над своєю поемою: пробував зробити “роботу над помилками”, знайти якісь нові підходи до серця публіки. Скільки часу це тривало – нам не відомо. Але можна припускати, що далеко не один рік, бо не пристають до людей прізвиська на кшталт “Родоський” лише внаслідок короткотермінової “творчої відпустки” на острові.

Коли роботу над новою версією “Аргонавтики” було закінчено, і Аполлоній відчув в собі впевненість, що тепер результат його старань публіка точно оцінить, він повернувся до Александрії, тепер вже як Аполлоній Родоський. І була нова презентація поеми, і поема цього разу справді всім сподобалася. Ну, принаймні більшості. Тепер Аполлоній був “справжньою зіркою” в своєму місті, і на хвилі цього успіху та популярності отримав посаду завідувача Александрійської бібліотеки. 

Часи були загалом цікаві: в середині 3-го століття до н.е. навколо Александрійського Мусейону (дослівно: храм Муз, фактично великий науково-культурний центр) та  знаменитої бібліотеки при ньому гуртуються різні інтелектуали того часу – історик Філостефан, математик Конон Самоський, десь неподалік гуляють молоді Архімед (тоді ще учень КононаНасправді, нам невідомі точні роки, коли Архімед міг перебувати в Александрії. Але, виходячи з дати його народження (287-й рік до н.е.) та з припущення, що саме там він міг заприятелювати з Ератосфеном, можна припустити, що, скоріше за все, це був початок 250-х років.) та ЕратосфенЕратосфен – один з найвидатніших науковців свого часу, який, подібно до Каллімаха, походив з Кирени. Для здобуття освіти він спершу вирушив до Александрії, а згодом переїхав до Афін. За запрошенням Птолемея III, у 245 році до н. е., він повернувся до Александрії, де до кінця свого життя очолював знамениту бібліотеку. Ератосфен найбільше відомий завдяки дивовижно точному обчисленню довжини окружності Землі, яке відрізняється від сучасних вимірювань лише на 0,16%., які саме тоді добре між собою заприятелювали. Дещо раніше, в 280-х роках до н.е., в Александрії вчився АрістархАстроном, який першим запропонував геліоцентричну (тобто, Сонце в центрі, а не Земля) модель Всесвіту., і як мінімум Каллімаха, свого ровесника, він мусив там застати. Загалом, в тодішньому грецькому світі стає дуже модним їхати здобувати знання саме до Александрії. 

Каллімах так і залишився в моральній опозиції до нової зірки на поетичному небосхилі птолемеївського Єгипту. Справа в тому, що він і сам не раз звертався до давніх міфів, працюючи над збіркою елегій “Етія” – цю назву можна перекласти як “Причини”, або “Витоки”. І там він теж звертався до теми мандрів Аргонавтів, щоправда роблячи це зовсім не так, як Аполлоній. У Каллімаха не було ні епосу, ні детальної розповіді про довгу подорож. Аргонавтська тематика в тих “Витоках” присутня лише в Першій книзі, в якості однієї з багатьох інших коротких історій, наративів, за допомогою яких автор намагається пояснити походження різних міфів, культів та традицій.

Каллімах вважав, що великий епос про довгі мандри світом – це щось дуже старомодне, що нові часи потребують нових підходів: краще нехай це будуть просто елегії, де менше пафосу, більше просто естетики та іронії. І це проти пафосу виступав той, кого самого було помічено за написанням гімнів во славу богів. Хоча, ми всі розуміємо, що коли йде боротьба за увагу публіки, а особливо людей, наділених владою, то одразу вмикається режим “ето другоє”. Тим часом, популярність аполлонієвої “Аргонавтики” настільки розізлила Каллімаха, що він таки добряче посварився зі своїм учнем. 

Вважається, що в його “Ібісі”, творі, який насправді не дійшов до нас, поетичні прокльони на адресу невідомого супротивника і є викладенням справжньої думки ображеного Каллімаха про Аполлонія. Власне цього супротивника там і названо Ібісом – на честь виду пташок, яких за висловом Старбона “було повно на кожному перехресті Александрії”. Тему з Ібісом нам краще розкрив Овідій, який по суті скопіював і назву твору і критичний підхід Каллімаха, влаштувавши власну літературну розправу над кимось зі свого оточення, кого він щиро ненавидів. Біда з цими поетами: не можуть без любові, але не можуть і без ненависті, страждань та образ.

Учені зануди розбивають казку

Історія, викладена вище – це такий собі популярний наратив про непрості відносини та навіть сварку між Каллімахом та Аполлонієм, учителем і учнем. Всіх тих, хто цікавився темою, він більш менш влаштовував протягом довгих століть. Аж поки не настали новітні часи, коли з’явилося багато занудних та прискіпливих дослідників, здатних навіть з аналізу двох-трьох рядків поетичного твору роздути ціле дослідження на багато сторінок тексту. Сучасних дослідників вже не влаштовують давні, повчальні, “всім відомі” історії. Як не влаштовують і очевидні суперечності в датуванні описаних вище подій. Так що, після численних аналізів подробиць історії про двох александрійських поетів виявилося, що той популярний наратив потребує суттєвого коригування.

Почнемно з джерел, з яких ми взагалі знаємо про Каллімаха, про його творчість та можливі його складні відносини з Аполлонієм. Перш за все це так звана “Суда” – енциклопедія, яку склали в Візантії в 10-му столітті вже нашої ери. На перший погляд таке джерело видається достатньо авторитетним. Але різниця в майже 1300 років між тим, коли події відбувалися і тим, коли про них зробили записи все ж залишає багато простору для сумнівів та питань: а чи ми впевнені, що аж така часова відстань не спричинила помилок, якихось довільних інтерпретацій численних переписувачів історії, поки вона не дійшла до укладачів тієї “Суди?

Ближче до нашого часу в Єгипті було знайдено і папіруси, які виявилися років так на 700 старішими від “Суди”. І в них, крім всього іншого цікавого, знайшлися також фрагменти творчості Каллімаха разом з коментарями до них. Ще певну цінність для дослідників мають так звані схолії – коментарі до творів античних авторів, які розміщувалися на полях тих творів. Все це дійшло до нашого часу у вигляді дуже різних рукописів або фрагментів рукописів (і частіше за все це копії, зроблені в часи Середньовіччя, в тій же Візантії), часом навіть буквально клаптиків папірусів або й пергаменту, де збереглася лише пара фраз. 

В подібних коментарях до твору одного автора можуть раптом знаходитися відсилання чи цитати з творів когось іншого. Буває і таке: на руках у сучасних дослідників є лише схолія з власною думкою коментатора про твір поточний, та з цитатою з іншого твору, повний текст якого для нас втрачено назавжди. І от тут пробуй, аналізуй, співставляй з іншими давніми уривчастими натяками на той самий інший твір, щоби зрозуміти про що там взагалі йшлося, яким був сюжет, кого славили і кого ганьбили, який стиль використовував автор, які в ньому були можливі метафоричні діалоги, та алюзії на які інші твори там пробігали між рядків.

Вивчення папірусів та аналіз розрізнених коментарів як до “Аргонавтики” Аполлонія, так і до творів Каллімаха поступово допомогли побачити обриси картини дещо відмінної від вищезгаданого “класичного” наративу. Можливо, найбільшою несподіванкою тут стало те, що “Аргонавтика” Аполлонія ніяк не могла бути відомою широкому загалу до дати смерті самого Каллімаха. А помер він в 240-му році до н.е.

На той момент самому Аполлонію вже добре так за 50. Роки, коли він з подачі Птолемея II Філадельфа працював завідувачем Александрійської бібліотеки, вже позаду. Так само як і роки, коли Аполлоній навчав юного престолонаслідника – Птолемея III. Тепер, від 246 року до н.е. й далі в Єгипетському царстві володарює той самий Птолемей III, син вже померлого Птолемея II Філадельфа. Бібліотекою після Аполлонія завідує Ератосфен – того на цю посаду запросив сам Птолемей III. Чим тим часом займається Аполлоній нам досі не дуже зрозуміло. Але якщо його добровільне вигнання на Родос і справді мало місце, то мусило це статися набагато раніше.

Каллімах на той момент доживає останні роки свого життя. Вже написано всі чотири книги його “Етії”, тобто “Витоків”. Перші дві з них, скоріш за все, побачили світ ще приблизно в 270-му році до н.е. Безумовно, в наступні роки вони піддавалися редагуванню: саме в більш пізніх їхніх редакціях з’являються згадки про таких собі тельхінів – людей, яких Каллімах особисто зневажає. І серед тих дослідників, хто й далі відстоює тему конфлікту між Каллімахом та Аполлонієм, існує ґрунтовна підозра, що в образі одного з тих тельхінів “зашифровано” самого Аполлонія. Щоправда, підозра ця виникає виключно на підставі аналізу “Суди”. Бо якщо подивитися в більш давні папіруси, то там абсолютно ніщо не натякає на те, що Аполлоній є тельхіном.

Третя та Четверта книги Етій, найвірогідніше, пишуться в 245-241 роках до н.е.: на це вказує і згадка про змагу команди Береніки II, в минулому цариці КирениКирена – давня грецька колонія в Північній Африці, заснована ще в 7-му столітті до н.е. З часом, Кирена “обросла” іншими містами навколо, і все це узбережжя, яке в наш час належить Лівії і лежить прямо навпроти півострова Пелопоннес, стало називатися Киренаїкою. Ця земля кілька століть керувалася Баттіадами, династією власних царів, які намагалися проводити свою політику, часом обираючи за покровителів найсильніших (наприклад, ту ж Персію Ахеменідів). Але в 3 столітті до н.е. Кирена з цілою Киренаїкою остаточно увійшла до складу птолемеївського Єгипту. І Береніка II стала однією з головних дійових осіб в цій історії нового об’єднання двох царств., а тепер дружини Птолемея III, на перегонах чотирьохкінних колісниць, і повідомлення про повернення вищезгаданого єгипетського царя з Третьої сирійської війни – тієї самої війни, яка вирувала з 246 по 241 роки до н.е. і внаслідок якої єгиптяни вдало “віджали” деякі близькосхідні території у своїх конкурентів з табору нащадків діадохів Александра Македонського, а саме у сирійських Селевкидів.

Отже, Каллімах ще встигає стати свідком давно очікуваного шлюбу Птолемея III та Береніки. Йому вдається поетично обробити знамениту романтичну історію зі зникненням відрізаного волоссяІснує красива легенда, що Береніка II відрізала кілька локонів свого волосся та символічно принесла їх у жертву, залишивши на алтарі в храмі Арсиної, дружини Птолемея II Філадельфа (який пізніше було “перехрещено” на храм Афродіти). Зробила це Береніка, благаючи богів, щоби її чоловік, Птолемей III Евергет, повернувся живим і здоровим з Сирійської війни. І от однієї ночі її відрізані локони кудись зникли. Згаданому вище придворному астрономові, Конону Самоському, нічого не залишалося, як розповсюдити байку, що нібито волосся Береніки забрали на небо боги. Мовляв, бачите ту ділянку неба між Левом та Волопасом, он ті не надто яскраві зірочки, які не складають жодної притомної фігури? Так от, зниклі локони Береніки тепер там: вони стали ще одним сузір’ям на небі!

Це сузір’я ми зараз знаємо як Coma Berenices (латиною, англійською тощо) або Волосся Вероніки (українською). Так, ім’я, яке колись в оригіналі звучало як Береніка, пізніше трансформувалося в добре відому нам Вероніку. киреньскої цариці з храму, яка в наш час має, можна сказати, просто міжгалактичне значенняЧерез сузір’я Coma Berenices або Волосся Вероніки ми зараз спостерігаємо надскупчення галактик (SCl 117), одне з перших таких відкритих надскупчень, через яке до сучасних космологів дійшло усвідомлення великомасштабної структури Всесвіту. В цьому надскупченні, або галактичному кластері, налічується приблизно 3000 галактик, що знаходяться від нас на відстані 300 мільйонів світлових років.. Цілком можна припустити, що тоді, в 240-х роках до н.е., Каллімах вже знає про існування якоїсь першої, ще не дуже вдалої версії “Аргонавтики”. Про неї, скоріш за все, говорять лише в колах александрійських інтелектуалів. І якщо Каллімах і відпускає якісь критичні зауваження на адресу свого бувшого учня, то це відбувається саме в ті, останні роки життя старого поета. Справжнього же тріумфу “Аргонавтики” Каллімах ніяк не може побачити – він просто не доживає до цього.

Виглядає так, що та сама остаточна, добре знайома нам, версія “Аргонавтики” Аполлонія не могла побачити світ раніше 238-го року до н.е., тобто парою років пізніше від дати смерті Каллімаха. І на це нам вказує, як не дивно, астрономія. Аналізуючи опис неба, яке у Аполлонія бачать Аргонавти, деякі дослідники приходять до висновку, що таке розташування небесних світил можна було спостерігати саме з Александрії і саме в 238 році до н.е: тут грають роль і поєднання повного Місяця з ранковою видимістю Венери, і сходження Арктура, і поява молодого Місяця в певний час.

Невідомо точно коли, чи в тому самому 238-му році до н.е., чи може дещо пізніше, остаточну версію “Аргонавтики” було представлено широкій публіці. Не виключено, що це робилося “під шумок” активної пропаганди нового офіційного культу, так званого Theoi Euergetai, який запровадили Птолемей III з дружиною Беренікою. Того ж 238 року до н.е. вводився новий календар, в якому вперше з’явилося поняття “високосного року”, і в якому так само, як і тисячі років перед тим, особлива увага приділялася першій появі Сиріуса на літньому передсвітанковому небі Єгипту. 

Немає поезії поза політикою

Варто розуміти, що роки навколо 238-го року до н.е. – це абсолютний зеніт правління славетної царської пари Птолемея III та Береніки II. І зовсім не можна виключати, що публічне представлення найбільш довершеної версії “Аргонавтики” саме тоді могло виявитися більш ніж доречним: величний епос, що оповідає про славетну грецьку минувщину, міг слугувати опосередкованим славоспівом величі та мудрості Птолемея, Береніки, та цілої грецької династії, яка на той момент володарювала в Єгипті вже більше шести десятиліть. І якої попереду була ще пара століть існування в умовах, можливо, однієї з найцікавіших епох в історії Людства. Аж поки при Клеопатрі, останній цариці з Птолемеїв, не настане “пропало всьо”.

І якими би насправді напруженими, конкуруючими або неприязними не були відносини Аполлонія та Каллімаха, робили вони по суті одну справу. Твори обох поетів наче підводили ідейну базу під деякі сучасні їм політичні претензії Птолемеїв на різні землі у Східному Середземномор’ї. Є вказівки на те, що і Аполлоній в своїх інших поезіях, поза “Аргонавтикою”, намагався описувати історію грецької колонізації Північної Африки. Звісно, мотиви цього абсолютно прозорі: потрібно було показати, що держава Птолемеїв тут не випадково виникла, і що “наші” на узбережжях Єгипту та Лівії вже здавна були.

У Каллімаха в його “Витоках”, через тему Грацій, особлива увага звертається на Крит. З одного боку це той самий острів, вихідці з якого заснували Кирену ще в 631-му році до н.е., рідне місто Каллімаха. З іншого – звучить натяк на те, що мовляв колись Крит був могутньою талассократією, а тепер на цю роль впевнено може претендувати Єгипетська держава Птолемеїв. 

Ну й Кирена, приєднана знову до Єгипту після років політичних чвар та спроб “віддатися” то Селевкидам, то македонцям, які припинила сама Береніка і нарешті пішла заміж за Птолемея III – та Кирена відтепер твердо стоятиме поруч з Александрією Єгипетською. Союз цей не буде вічним, але вже ні Каллімах, ні Аполлоній, ні Птолемей, ні Береніка того не побачать, то стане проблемою наступних поколінь. 

Кирена взагалі в цій історії наче “притягує” за собою до птолемеївського Єгипту дещицю давної міфічної “аргонавтської спадщини”: ще в згаданій колись оді ПіндараПіндар – один з поетів класичної Давньої Греції. Його доросле активне життя припало на першу половину та середину 5-го століття до н.е. Він народився у Фівах, в Беотії. За життя встиг побачити греко-персидські війни (і, вірогідно, на власні очі спостерігав окупацію персами рідного міста) та останні десятиліття правління Баттіадів у Кирені. Для цієї історії він цікавий нам тим, що у 462 році до н.е. написав дві оди на честь Аркесілая IV, останнього царя Кирени з династії Баттіадів, в яких, власне, і закладається ґрунт під непросте походження цих царів. право Баттіадів, династії давніх царів Кирени, правити в цьому місті підтверджується нібито походженням тієї династії від Евфама, одного з членів мандрівної команди Ясона. Правління Баттіадів в Кирені закінчилося ще в 440 році до н.е. Проте Каллімах, який сам був прямим нащадком тих Баттіадів, і який скоріш за все і без старань Піндара добре знав свій родовід, не міг при нагоді не скористатися цим знанням, вже живучи біля Птолемеїв. Бо хто ще, як не вихідці з Кирени, і сам Каллімах, і та ж Береніка, допоможуть Александрії стати новим центром тяжіння великого еллінського світу.

“Суда” стверджує, що Аполлонія поховали поруч з Каллімахом, коли прийшов і його час. І зовсім немає підстав цьому не вірити, бо їхні долі насправді були пов’язані, які б там суперечності між ними і не виникали за життя. Дослідники досі полюють на алюзії на твори Каллімаха в текстах Аполлонія, і навпаки. Це по-своєму цікаве заняття: спробувати зрозуміти хто з них насправді захопився Аргонавтами першим, а хто вже йшов слідами того першого. А щодо того, що хтось комусь міг заздрити… То Каллімах сам під кінець свого “Гімну до Аполлона” дає зрозуміти, що з Заздрістю особисто у нього все ж погані відносини:

Деяким саме в цьому уривку вбачається напад на Аполлонія. Що ж, люди часто схильні бачити глибокі натяки навіть у доволі “прямолінійних” текстах. Вбачають також щось підозріле, потенційно конфліктне, як у одному полемічному епізоді “Аргонавтики” Аполлонія, і в начебто злій епіграммі на Каллімаха, авторство якої приписується тому ж АполлоніюЕпіграму скоріш за все створено вже в 1-му столітті н.е. одним з коментаторів Аполлонія. Так що, по суті це пізніша підробка.. Полеміки та різноманітних умовиводів стосовно цієї теми й досі вистачає серед дослідників. Однак на культурно-історичне значення ані “Аргонавтики”, ані “Етій” чи інших творів Каллімаха це вже ніколи серйозно не вплине. Бо ми любимо ці твори зовсім не за можливі суперечки між їхніми авторами.

А якщо вже процитовано вище Каллімаха, то варто процитувати і Аполлонія. Який нам з вами в цьому місці задає географічний напрямок для наступної “довгої” історії:

 

Youtube-версію цієї статті можна прослухати тут: